Вже м давно не повідала вам за свого Стефка,
Така люта, як сокира, як терко, як жердка.
Свєта скоро юш прийдут, треба сі скупити,
А як нє, то є ганьба, чим гостей гостити.
Вмив мій Стефцьо то корито, жи сі зве машина,
Бо до Львова добрий кусь, тай добра година.
Фіров треба цілий день би зашкандибати,
Ну і конєм також треба добре їсти дати.
Спакувала всі торби, гроші вже за цицьков,
Дуже люблю справу ту, тримати їх близько.
Приїхали на Південний - загубила м вочи,
Та тут мало буде дня і напевно ночи.
Стефка вислала м купити до хати ялицю,
А сама пішла між лахи... бо м ше молодиця.
Прикупила трохи шматі, Стефкови кальоші,
Калісони му купила, ті, жи мают кльоші.
Йду шукати наше авто - позіхаю терпко,
Враз сі дивлю, коло нього сіяє мій Стефко.
Зачарований такий, румянець квітує,
Я го кличу, мов не трісну, а він мі не чує.
І ялиці я не бачу... загубило гроші?
Скаженію наперед, вилуплюю вочи.
Де ялиці? - Сі питаю. Моя копійчина?
А мій Стефко вочи мружит і рже, як конина.
Подивисі, моя Касю, на заднє сідзенє:
І ялицю маєш там і навіть варенє.
Я сі дивлю! Там горов виложене сало...
Шляк ті трафит, Стефцю мій, кажи де с то вкрало?
Я не вкрало, а купив їм у їдного пана,
Ліпше сало, ніж ялиці, якась там, засрана.
То, Касуню, є їда кожного вкраінця-
Хліб та Сало, ше й часник -
І первак по вінця.
(С) Леся Утриско