Ти мене віднайди.
Не дивлячись на сивину осіннього захмареного неба, залишитися хотілося дощем у твоїх очах, щоби крізь задушливі тенета ночей тобі не боліло щоразу, коли читатимеш мою прозу, яка знає, що діється з нами тепер, але не знає, що буде завтра. Адже ми не хочемо жити, як карта ляже. Мимоволі торкаючись тебе, десь у глибинах зболілого серця найбільшою перлиною вважатиму тебе, і не шукатиму щастя деінде.
Хочу чути твоє дихання, іноді важке, іноді легке, як павутинка світанку, відчувати у твоєму волоссі іще теплий легіт цієї осені. Погляд мій марить твоїм ангельським ликом, блуканням бездоріжжям твоїх очікувань. Мрію здолати пустелю розлуки, пустку самотніх ночей, віднайти стежину до тебе, непроторену і тернисту. Ти маєш прийняти мене серцем або залишити під осінніми дощами моїх літ і приректи довіку блукати бездоріжжями долі.
Тенета ночей
Петро Кухарчук
АГАПЕ
Затягнувся мій день сивиною зомлілого неба,
Залишуся дощем у твоїх, так чарівних очах,
Ти вичитуй мене... сумувати кохана не треба,
Тільки нині знов день відродився так дивно для нас.
Нерозгадані карти лягають у поле страждання,
Не чіпай, хай для інших пророчать - лишень би не нам,
Збережу - й не шукатиму інде те, світле кохання,
Лиш піддамся пророчим та віщим замріяним снам.
Віднайди мене в них, моя вірна кохана перлино,
Так, щоб дихати нам у стрімкий та благий унісон,
Будь моєю жагою, або вічно осінньою дниною,
Дай стежину знайти, що веде у тернистий твій сон.
Ти прийми мене нині в пустелю болючих розлук,
Усім серцем прийми, непроторену змучену волю,
Ну а може залиш під осіннім дощем вічних мук,
На моїм бездоріжжі кохання - в приреченій долі...
(С) Леся Утриско