Купліваха (офіційно - Куп'єваха)
В цьому селі я побачив світ і прожив дванадцять дитячих років, тут була батьківська хата, до якої я постійно прихилявся аж допоки батька і мами не стало.
Моєї колиски я не запам'ятав. У такій же я колисав молодшого братика. Це міцно збиті кінцями чотири дошки з денцем, в якому намощені подушки, пелюшки, ковдерки,до кутиків прикріплені міцні мотузки або металеві ланцюги, які під самою стелею зчеплені в один гудз, підвішений до волока. Колиска легко гойдається і повертається в усіх напрямках. Її можна гойдати за мотузку руками і навіть ногою. Запам'яталось моє ліжечко-будка. В теплу літню днину воно запиналось легкою скатертиною так, що жодна муха не влізла до середини і не заважала мені спокійно спати. Прокинувшись,
я ловив промінчики сонячного світла крізь шпаринки скатертини, прислухався до голосів курей у дворі, чекав, поки прийде мама або батько. Коли хтось проходив повз близького вікна, промінчики рухалися у зворотньому напрямку. Я радів і готувався до розпинання мого ліжечка, до зустрічі з мамою. Мама - як сонечко літом. І перші мої спогади - літні. У дворі - кури. Вони весь час шукають на землі, в траві якусь їжу, гребуться там пазуристими пальцями ніг, щось швидко дзьобають. Тільки тоді, як сонечко дуже припікає, вони сідають у тінь одне біля одного і затуляють повіками очі. В хліві - свиня. Біля неї завжди вогко і негарно пахтить. Вона хрюкає, а коли її ріжуть ножем, плаче і дуже верещить. Я, було, почув той вереск у сусідському дворі і мені стало так страшно, що я дуже розплакався і мене закрили в погребі, щоб не чув.
У маленькій хатинці-конурі жив жовтенький пухнастий Тузік. Він мене лизькав, я брався за його хвоста і він кудись вів мене по доріжці від хати... Так, що шукати доводилося далеченько.