Він на ніч пише вірші для неї,
І перед сном у тремтячих руках,
Він фотокартку її розглядає.
Хто ж знає, чого він її так кохає?
Чому не виходить вона з його голови?
Бо, навіть у снах, він бачить її щоразу,
Щоночі, як тільки засне.
Всі мрії його пов'язані лишень з нею,
Всі думки його про її красу...
Він каже до неї:
У тебе чудові зіниці!
Коли загляну у них,
То бачу я всесвіт,
Де гори найвищі у світі,де зеленіші гаї.
І різнобарвні квітки розквітають завжди.
Вона посміхнеться до нього,
Подивиться наче на дурня,
І ще раз собі нагадає:
А все ж таки , як офігенно бути разом...
офігенно 
