Поранена птаха, підбите крило.
Кричать пташенята голодні.
А їй, бідоласі, б торкнутись землі
Та вітер несе до безодні.
Нахнюпились хмари і дощ , як з відра,
Колючими стрілами в тіло.
І їй, окривавленій, ні – не здалось,
Що в грудях пекло і боліло.
А сили стікали краплинами вниз:
Безодня… Безодня… Безодня…
Змішалась земля з небесами й за мить
Надій не лишалося жодних.
А завтра, а завтра з листочка роса
Впаде пташенятам в гніздечко.
А птаха? Котилися сльози з очей –
Вже більш не розправить крилечко.
