Кохати ту, яка того не варта -
Душа на власних крилах ріже вени,
По вінця повна грою трути кварта,
Рвуть на шматки, до крові дошки сцени.
Спадає полог — час добіг антракту
Буфет, вгамує спрагу по-сусідству
Акторів справжні долі — ніц не варті
Життя театру — миті лицедійства.
Кохання божевільне, наче мара -
Дурманом лагідним отруює серця,
А потім справжня наркотична кара -
Останній постріл незворотнього кінця.
Завіса падає.
Гучні аплодисменти,
Глядач на сцену кида свіжі квіти,
Розтрощені серця на ній дощенту
Актори в залі, як забуті діти.
Акваріум розбито — скло і рибки
Іще живі стрибають по підлозі,
Вода біжить сльозами по долівці -
Самі собі зарадити невзмозі.
Щовечора усе летить на друзки -
«Show must go on»!
Час лічить метроном...
Розбите скло,
Серця тріпочуть, як червоні рибки -
Театр - склеп і злива за вікном.