Моїм землякам-подолянам на чужині
Моїм землякам-подолянам на чужині
* * *
Непереборну й вічну силу має Час,
Його відміряв Хронос кожному із нас.
Всьому поклав початок і всьому кінець,
На то він Часу Бог, на то на Нім вінець.
Та обирав не він тобі твої дороги,
Дивився сам куди ступали твої ноги,
Була стежина заширока чи тісна,
Вода солена чи прісна,
Холодне чи розпечене каміння,
Сам обирав собі, своїм сумлінням.
Якщо ж обрав, то вже лети...
Та чужину для себе обирав не ти…
На чужині завжди чужі сніги,
Не визначені в океанах береги,
Вітри чужі безжально рвуть вітрила
І рідним соколам ламають крила.
Із хмар чужих чужі дощі і грози,
В один потік стікаються і піт і сльози.
І серце порожніє і долу опускаєш очі,
Душа ж вмирає в нерідній тиші ночі.
Що буде завтра, хіба в чужині знаєш…
А сон один, коли в тривозі засипаєш,
Як із далека у родове гніздо летиш,
Торкнутись трав і квітів килима спішиш,
До життєдайних вод криниць на Старій Білі,
Душі черпнути спокій, відчути молодість у тілі.
Крильми, як жайвір, знов затріпотіти,
В блакитну височінь за ним злетіти.
Торкнутись неба, лагідних вітрів,
Пірнути в золото густих полів
І, склавши крила, припасти до землі...
Торкнутися хрестів, де родові могили,
У сповіді набратися землі живої сили...
І, вже окрилений і сильний до нестями,
Піднятись над Поділлям, над товтрами…
Ти мрієш, мій земляче, а я тебе благаю,
Мій брате, сестро мила моя,
Ти лише повернись, чекаю..!
* фото автора
