Наше примирення схоже на тиху війну,
Наша любов – це приреченість бути удвох,
Хто ти? Той самий, що поруч з народження був?
Батьком, братом, коханцем – насправді ти хто?
Забери мене звідси, любов’ю мене лікуй.
Я забула, як бути слабкою з тобою…
Я не скажу ні слова, та ти їх почуй -
Вони стрімко стікають сльозами-рікою…
Намалюй мене іншу, створи ідеал,
Але звикни, що буду земною я завше…
Не цілуй мої пальці, на ніжність всю ніч зостав,
Поспішай: часу малу – до півночі стану інакша.