А їй здавалось, вечір не байдужий,
Невидимість єднала, ніби нить.
Як наче розцвітала ніжність-ружа,
І звуки попадали в такто-ритм.
Не вистачало слів, мовчання більше,
Зате думок дзижчав бджолиний рій.
Вражала їхня променаду бігвість -
Який же він чаклун - алхімік мрій!
І як же його ребус розгадати?
Вночі любові снилась зав*язь.
А серце грало непросту сонату,
Торкнувся він душевних клавіш.
Гарно, пісенно, мелодично. Правда в фіналі ритм трохи постраждав, але це діло поправиме. Ви з цим справитесь, Світланочко! Дякую, що не забуваєте мене. Вибачайте, що я тепер рідко до вас заглядаю. Я до всіх зараз мало захожу. На все не вистачає часу. Правда, в тіні почитую багатьох, як і вас. Гарного дня вам!
"А їй здавалось, вечір не байдужий,
Невидимість єднала, ніби нить.
Як наче розцвітала ніжність-ружа,
І звуки попадали в такто-ритм".
Такий вірш не може залишити байдужим нікого. ДОдаю уобране.