* * *
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
* * *
А жизнь идет и все без корректур.
И время мчит, не тормозит галопа.
Прошла пора маркизы Помпадур,
И мы живем в последствии потопа.
Мне не ответить, кто бы не спросил,
Во что без нас природа нарядится.
И только время не теряет сил,
И нам, живым, придется торопиться.
И что создать, оставить после нас? -
Уйдем в небытие,- как будто тени,
Чтоб только в синеве небесных глаз
Мир отражался в сказочном цветенье.
Чтоб живность не исчезла, словно тур,
В лесах. Чтоб Слово жило вечно, словно руды.
Ведь жизнь идет, и все без корректур,
Как мы напишем, так потом и будет.
Пусть не страшит досадная строка.
Прозренья не страшись, оно как зелье.
Не бойся правды, что порой горька,
Гони унынье – результат безделья.
Обидеть бойся душу человечью.
Здесь ошибешься – то уже навечно.
ID:
802580
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 09.08.2018 21:28:07
© дата внесення змiн: 13.08.2018 13:25:20
автор: Борисовна
Вкажіть причину вашої скарги
|