Одержимість свою зминаю у кулаці. Я заплуталась в цьому. Ти бачиш себе в мені. Я стомилася — що не крок, то веде за край. Прожени мене — не пусти мене, не впускай. І в очах твоїх — лиш дзеркала криві й вода. Я не образ твій, не подоба — чуєш? — твоя. І шляхи твої не топтала, ними й не йти. Я боюсь тебе — і я хочу тебе знайти за заметом слів, за фантомом забутих бід... А на картах все білі плями прожитих літ. А на картах все помилки — не пізнати дна...
Не шукай себе — ти не Бог, я не твій Адам. І не клич лишень у ілюзію вічних «ми». Нам не стане свіч дочекатися до весни. Нам не стане сил... Розпорошиться, промине...
Не шукай дзеркал. І побач, врешті-решт мене.
