Чай, кава, Скайп або Вайбер кожної днини, і знову
Крізь кілометри чую твій голос, посмішку бачу – Кльово
І де зумію відповідь знайти:
«Що правда, а що ні»?
А раптом і зізнатись схочеш ти,
Навіщо це тобі?
А Нащо це мені?
Самі запитання, незвідані досі,
Пусті сподівання на відповідь зовсім;
Коли ти не поруч – в душі моїй /осінь,
Проймаюча осінь, і сонце не /сві/тииить!
Третя година, туга глибинна, ми разом крізь два дисплеї;
Мені не забути хвилини покути й тремтіння, що в нас / іще є.
Не знаю, як життям надалі йти
Й чи варто йти іще,
Кохання як своє перемогти
Й забути як тебе, забути як тебе...
Самі запитання, незвідані досі,
Пусті сподівання на відповідь зовсім;
Коли ти не поруч – в душі моїй / осінь,
Проймаюча осінь, і сонце не світить!
Погода сказилась…
Дратує мовчання...
Самі запитання, незвідані досі...
В душі моїй осінь, коли ти не поруч,
Пусті сподівання на відповідь зовсііііім…
СОЛО
І я розгублений знову, триматись несила,
Не бачу, де чорне, не бачу, де біле;
Коли ти не поруч, мій світ просто сірий -
Безбарвний і сірий, холодний і сірий...
Погода сказилась…
Дратує мовчання...
Самі запитання, незвідані досі!..
В душіііііі моїй осінь, коли ти не поруч,
Пусті сподівання на відповідь зовсііііім…
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Коли ти не online,
Андрію, перегляньте ще разочок рядок "пусті сподівання на відповідь зовсім" - там щось не те...
Питання - мовчання, і тиша голосить.
Пусті сподівання тримають ще досі....
чи то мене ще "Ти прийшла в моє життя" не відпустив......
