Вітаю, мій гостинний щирий друже!
Ніколи не зневажиш німотою.
Так затишно в розмовах із тобою.
Звучанням напуваєш спраглу душу.
Симфоніє пташиних переспівів,
Ти всесвіту буття ховаєш тайни,
Гармонію – у травоколиханні,
В промовистих річок в’юнких безслів’ях.
Цілителю,
Думок гнітючих зграї
З свідомості гілля зганяєш вітром,
У пахощі багна вдягаєш літо.
Прадавнє щось у серці оживає.
Мій велете,
З тобою я піщинка –
Тримаєш так дбайливо на долоні.
О, як же пожовтіли твої скроні,
Від вирубок стихійних беззупинних,
Ріднесенький...
Не відаєм, що коїм:
В гонитві не за тим каляєм душу –
А ти в стражданнях любиш непорушно
Всіх тих, хто розділяє світ надвоє,
Терплячий мій, гостинний щирий друже.