Більше я тобі не кохана,
Не подруга, і не прохожа.
Я й не була ніколи жадана,
Й на колишніх ні грам не похожа.
Так тобі ні до серця не впала,
Ні до розуму, ні до руки,
На коліна що правда припала,
І стояла на них я роки.
Я піднімусь і слова не скажу,
Не потрібні й від тебе слова.
Відчуваю себе як пропажу,
Що знайшли коли спала вода.
Я кохала а ти дозволяв,
Я давала, приймав все до дна,
І мені раз незримо мовляв:
Що: «В усьому моя лиш вина!»
Все мені і не те і не се,
І проблеми і біль головний.
Але доля удачно несе
Час вперед і ти станеш чужий!
Не заплачу, і не згадаю,
Як той траур із серця навік.
Не кохаєш? І я не кохаю!
Ти не думай, нічим не обпік.
