ти і це місто — один організм
в крові лине нескінченний потік людей і машин,
совєцькі будинки зі шкіри проростають,
ніби після дощу печериці, з асфальту,
платани заплутують в масному волоссі свої бігуді.
помалу згасає тепло і день.
діти, знічев’я, жбурляють каштани у тебе.
їм мами у різнокольорових плащах
обіцяють зловити й надавати по сраці.
заклопотані двірники спалюють листя каштанів
і густий дим, ніби туман,
застилає сквер на Радянській.
химерні фігурки людей тонуть у ньому:
прикривають хустками обличчя, замотуються в шарфи.
діди, що ріжуться в доміно, згадують «незлим тихим» департамент ЖКГ,
облізлі собаки шукають, чим поживитись.
і очі у них сумні.
ти лежиш навзнак з порожньою пляшкою «десни».
її води розливаються у шлунку, шукають, як пуститися берега.
аркасівські леви оберігають твій спокій і сни,
в яких ти невагомий:
летиш крізь вітрини магазинів,
заповзаєш у лоно ліхтарів,
забираєшся на верхівки будинків,
а звідти, розкинувши руки у сторони,
падаєш,
падаєш,
падаєш.
аж доки з білого, щільного диму
не з’являються янголи у синіх кашкетах.
вони підхоплюють тебе,
обережно беруть попід лікті,
і несуть до Раю —
на Декабристів, 8*
* Декабристів, 8 — Центральний відділ поліції в Миколаєві.
