Колись-то давно Чан-гун
чиновником був видатним.
Та рокам ік тридцяти
не впорався з долею він.
Зачинив якось двері свої
і перестав виходити в світ,
усе подальше життя
задумавши вести так.
Або ж, наприклад, Чжун-лі
повернувся додому в Дацзе,
і піднесений дух з тих пір,
усталився в краї тім.
А є так - якщо вже пішов,
то це безумовно навік,
бо не до лиця затим
сумніви лисячі берегти.
Біжи отож бо, біжи,
чого чекаєш іще?
Суєтний-суєтний світ
обманом живе давно.
Відкинь порожні слова,
вони ні до чого вже,
лиш довгий костур візьми
й за мною слідом іди!
