На світлинах чорно-білих мов би в дзеркало калюжне,
Озирнувся час на себе :«Бач, який я був наївний!».
В ті роки семидесяті бджоли точно так літали
На квітучі рясно липи, не втручались в справи людства.
Діти грались, захопившись, в дворові нехитрі ігри.
В карти різалися пройди день і ніч в готелях півдня.
Переконливо боялись бабці тих, хто шарить зраду .
Хтось щасливий ніс додому дефіцит своїй родині.
Мозолі змастивши потом, мужики робили працю
За верстатами, у полі,. Матюки були їм в помічь.
У мистецтві, на естраді, геній буйнував єврейський,
З плівок на магнітофонах масть босяцька хрипотіла.
Пляшечку на трьох давили, з плавленим сирком та хлібом,
Транспаранти підіймали, сірий фон ковтав червоне.
Дітсадки пропахли супом, а карболкою – лікарні.
І думки, якісь казенні, сигаретним димом пливли.
Бились вулиці й квартали, «короля шпани» за титул
Продавали фотокартки з непристойним та з «бітлами».
Ледь живі діди кремлівські молодь до війни ладнали.
Книголюб - школяр пухнастий, літа ждав, не комунізму.
Час канікул починався полуничним духом червня,
В липні він блукав в малині та смородині духмяній.
Соковиті груші в серпні рятував від ос настирних,
Згадував про плескіт моря, що так шикав безтурботно.