Ти вересковий мед - я всотую твій образ і випробовую на смак.
Ти дике колюче поле - я йду, милуючись і гладячи ковил, у промовисті зелені трави.
Ти перший травневий дощ - я заворожена твоєю силою і безмежжям.
Любов - це не в площині кольорів, не в площині світло-тіні та навіть не у площині доторків. Це вольове рішення, яке приймаєте не ви, а вперта тваринка у вас під горлом. У найчуттєвіші моменти вона лоскоче вас і очі набирають блиску, а голос м'якої відданості. Я працюю, готую їжу, регочу з подругами, малюю, наодинці ходжу в кіно. Але увесь цей час я так сильно і самодостатньо тебе кохаю, що навіть не потрібно, аби ти про це знав.
Бо якщо Бог вклав це почуття у мою душу, значить йому є призначення.
винирюємо
видихаємо
озираємось навколо
Сім років ми не бачились.
Сім років як ми "поставили на паузу" наші стосунки.
Сім років: моє навчання в університеті, перші спроби співбесід, три серйозних роботи, двоє серйозних стосунків, війна, переїзд у самостійне житло.
Сім років: твоя робота журналістом, війна, спішний переїзд у чуже місто, твої подорожі, твоє весілля, твоє розлучення, твоя перша книжка у процесі народження.
Ці сім років спадають футболкою, яку ти неквапливо зняв перед сном, обережно обійнявши мене поруч.
Ці сім років перемістились у мою долоню, яку я поклала тобі на груди.
Це сім років я видихнула на сім тактів і завмерла.
Мені не треба з тобою розмов, мені не треба твоїх цілунків, мені не треба жодних обіцянок чи вибачень.
Є лише мале звірятко під горлом, яке впізнало того хто його приручив сім років тому.
Воно і вмостилось під моєю долонею у тебе на грудях, перебираючи лапками.
Є тут і зараз, є благословенна тиша, є сон, є ти і я.
