Колись давно
від голоду я страждав
і кинувши рало
на службу надумав піти.
Себе прогодувати
уже я більше не міг,
і холод і злидні
сповили мене всього.
Якраз тоді саме йшов
у мене «Становлення» рік;
і рішення те
лиш соромом вкрило мене.
А я ж бо то до кінця
залишитися чесним хотів
і порох струсивши з одеж,
вернувсь до садів і ланів...
Та ведучи хоровод,
по небу зірки пливуть,
і знову і знову вже
дванадцятирічне коло пройшло.
У світі, так є, наш шлях
далекий-далекий й пустий.
І недарма і Ян Чжу
перед роздоріжжями ніяковів.
Втім, най і досі у мене нема,
грошей на славний бенкет,
вином з нестарих міхів
допоки обходжуся й так!