КАНАЛ ДОЛІ.
Ми часто з тими,хто нас не цінує.
Для кого ми як ванна,як сервант.
Коли ми кричимо-ніхто не чує.
І змушені хвалити не талант.
Так має бути?Чи це є покута?
Як душу закриває нелюбов.
Бо ж в ній іскра кохання незабута.
Пожару юності жар не захолов!
Та все без змін...така вже наша Доля.
Канал Життя прокопаний нам так.
А так,до болі,хочеться до поля.
Дихнути Волею,сісти у літак
І полетіти...там де море світла.
Де Ніжність і Любов до вічності веде.
Там хижого нема,там папороь розквітла.
Так хочеться туди...та з неба сніг іде.