Зустріч наша була спонтанна -
Потиск рук на хиткій межі.
Залічивши розлуки рани,
Будем знов,як колись,чужі.
Жити будем так,як раніше,
Підем твердо своїм шляхом.
Усміхається вже тепліше
Сонце лагідне за вікном.
До самотності звикли швидко,
Хоча,може,ти й не один...
Лише іноді теплий вітер
Березневих днів і годин
Нагадає щось,нагадає...
Сум протиснеться до сердець,
І покірно ми забуваєм,
Що та зустріч - холодний мрець.
Майже сон...Ніде правди діти,
І у пам'яті є межа,
Але навіть через століття
Ти не скажеш,що я чужа.