Ти була дика, наче ти вовчиця:
Кричала "Ні", рубала все з плеча;
В очах твоїх гриміла блискавиця,
Тобі лиш бракувало ще меча.
Я брав на штурм, відходив, озирався,
Калатав в дзвін, водою поливав.
Вогнем палив, на шмаття розривався,
Тебе то кляв, то щиро обіймав.
І враз ти була ніжна, часом тиха,
Та лиш вночі, коли лежала ниць.
Але лиш прокидалась - стільки лиха
Мені ти роздавала із полиць.
Я стільки їв твоїх безглуздих цілей,
В такі світи ходив по твій вінок.
Збирав тобі дари з глибин і з мілей,
А ти це все кидала у станок.
Та я не втомлюсь, доленько примхлива,
З тобою вічно різати книші,
Мені вже стала рідна твоя грива,
Ти мені винна часточку душі.
Дякую за візит
