В прозорих чарах, під серпанком сну
По царству Гіпноса душа моя блукала,
І асфоделій квітку не одну
В похмурих тих краях вона зірвала.
Ніколи ти не бачив квітів тих?
Ніколи не спускався до Аїду?
Так запряжи з десяток грецьких книг -
Кіньми такими запросто доїду!
Смієшся ти, немов старий Гомер?
А подивись на них – і справді гарно,
Повір як не мені, то хоч поету.
Я б захопила їх зі сну тепер,
Набрала повний кошик – тільки марно,
Дорогою десь канув він у Лету.
