Я згортаюсь клубочком,
Не можу заснути давно...
І не тому,що незручно
У потязі сидячи спати...
Роздуми-гості,яких ніколи
Ніде не чекає ніхто,
Та вони зранку мов привиди
Можуть літати...
Варто було б щось зробити,
Щоб рухався час
Туди і назад,мов експрес
В панорамі епохи...
Вже неможливо змінити
Усе, що було до нас...
Наче птахи восени
В небуття летять роки...
Час-найкращий учитель,
Що вчить цінувати людей,
Речі, події, усе
Що було небайдуже...
Скільки ж із нас помирає,
Не втіливши всіх ідей,
Так і не зробивши те,
Чим серце боліло дуже,
Страждаючи в відчаї,
Так не сказавши "люблю"
В потрібний час, у момент,
У потрібному місці...
Спогади-неначе іскри
Палаючого вогню,
Можуть до болю пекти,
Але гріти навічно...
Життя-це птах,
Це далекий експрес,
Що з неймовірною
Швидкістю мчиться...
Я повертатимусь знову,
Робивши самопрогрес,
Хоч на помилках
Не так уже легко і вчиться...