Ми інколи, не розуміємо одного,
Як важко іноді, лишатися самому.
Тому що час, завжди біжить від того,
Хто просто так, іде собі додому.
Нам варто втратити одну можливість,
Яка залишить нас, одних на самоті.
І в мить, коли ми відчуваємо лякливість,
Хвилини раптом, стануть ніби золоті.
Самотність завжди витісняє, саме, віру,
Тому що розум, робить з кожного людину.
І як знайти, хоча б якусь останню силу,
Щоб всі довкола, не помітили в тобі тварину?
Світ, в якому легко залишитися одному,
Достатньо лиш, зробити помилку малу.
Життя, так грізно ріже по живому,
І десь у серці, рану залишає чималу.
