Я розчарована тобою навіки,
Ти більш не маєш права буть моїм героєм.
Каліка з зубожілою душею і серцем,що лиш зраду пропонує!
Хотіла буть голубкою для тебе,
Ти ж чорним круком вп'явся в мою плоть,
Хотіла сонце я для тебе засвітить,
Ти ж вічний морок заселив в мені,
Хотіла до небес з тобою підніматься,
Ти ж небеса ті чорними зробив!
Я малювала наш весільний танок,
Ти ж тому танці з іншою кружляв,
Я думала,що всі світанки наші,
Та в тих світанках не було роси,
А тільки сльози,сльози відчайдушні,
Душі моєї зрадженої крик!
П'ять років ми щасливі були,
З якого ж боку підступила та біда,
І як зовуть її,ту розкрадачку щастя ?
Та зрада мого серця не струїла,
Я щастя побажала вам і росяних світанків,
І квіти ті,що ти до ніг моїх кидав,
Їй віддавала без жалю!
Та ти прийшов,не мій герою,
Упавши на коліна.
Твоя душа бажала знову свята,
А тіло прагнуло мене!
Та ти забувся,душогубе,
Чи не бажав запам'ятати,
Я не прощаю зрад ніколи,
І двічі моє серце не болить!