її руки пахли
черешнями,
свіжим хлібом
і
медом.
загорнуті у
спогади,
зрошені чеканням,
малювали
небо,
сіяли квіти на стінах,
тихо золотили
обійми,
і все
що було їм треба -
стати свобідними.
самотній вітер
обережно
цілував їх дотиком,
співав серенади
під вікнами,
молився зовсім неголосно.
почасти
кутав у ковдру,
аби тепло
було тим спогадам,
шарудів у їх голосі,
вмираючи
солодко
осторонь.
би не видіти
суму невимовного.
її руки
зсутулились в прощенні,
танцювали
на площі
й так відчайдушно
мріяли
пригорнути
його
сорочку.
літом
черешневим
вимащену.
