Народився наш Тарасик
У селі глухому.
Працювала вся родина
На полі чужому.
Хоча бідна була хата
Та батько рідненький.
Важка праця, злидні кляті
Й дітей багатенько.
Ще маленьким пішов в найми
На хліб заробляти.
Штаненята взявши в займи,
Вівці випасати.
На сопілці собі грає,
Малює дитина,
Та про те вже добре знає,
Що він - сиротина.
Ніхто його не жаліє -
Доленька проклята.
Тільки сестра приголубить
Й поцілує брата.
Та до себе пригортає
Дитину малую,
Й тихесенько зажурилась
Про долю лихую.
Було б добре, щоб не було
Паничів багатих,
Тоді б горе все минуло
Й кріпацтво прокляте.
Сестру слухає Тарасик
І де було знати,
Що писатиме Кобзарик,
Що піде в солдати.
Що життя своє присвятить
Боротьбі за волю,
Птахом в небо відлетить -
Така його доля.
Його люди не забудуть,
Будуть шанувати,
Із вдячністю в усім світі
Кобзаря читати.
