" -Ало, матусю, чуєш, я вмираю.
За мою душу Бога помоли.
Я впевнений, нас заберуть до раю
Тому що в пеклі ми уже були.
Ми мусимо в боях перемагати-
Нікому не здолати нашу лють,
І я кільце вже висмикнув з гранати,
Лиш ось чекаю поки підійдуть.
Ходіть сюди, страшні незвані гості,
Є в мене подаруночки малі,
Які порозкидають ваші кості
Мої хоч теж та по моїй землі."
Раптовий вибух обірвав розмову
І десь почувся материнський зойк.
На небі зірка загорілась нОва-
Пішов до сотні черговий герой.
