І ти мене вчиш любити присвійні займенники,
Від яких починаю всміхатись, наче мала дитина
Мабуть, ніхто з нас не відкриє уже Америки,
Але так мені тепло і добре від думки, що ти єдиний.
Єдиний, котрому здаюся мовчки отак без бою
Бачиш, у твої обійми падаю, наче в небо
Я крокую назустріч, щоб тихо покласти зброю,
Бо крім твого "люблю" серед ночі нічого не треба.
Скільки б нас не ділили кляті ті кілометри,
Скільки б часу не були ми за межами доступу
Ти напишеш, що скучив і не треба вже теплих светрів
Я знайду шлях без світла, навпомацки, навіть всліпу.
