Тобі сестричко сімдесят,
Старіємо потроху.
Давно вже маєш правнучат,
Не віриться їй богу.
Неначе вчора ще було,
Як гусенят водила.
Ну, як забути те тепло,
Лебідко сизокрила.
Було нас надцять ластів’ят,
Все встигнуть було треба.
У буднях мало було свят,
Була в руках потреба.
Чи то по жолудь в дубину,
Чи в верболіз по рибу.
Хтось по волошки у льону,
А хтось стеріг садибу.
А ще ж бо гуси і качки,
Щодня пасли корови.
Жаль, поросли ті стежечки,
І знищені діброви.
Нема правічних тих дубів,
Пішла у невідь Стубла.
Ми там тягали… карасів,
Залазили у дупла.
Світився в вербах виднокіл,
Я поплавом ганявся.
Дражнив метеликів і бджіл,
В росі, як жук вмивався.
Я був бешкетником малим,
Вреднюще, войовниче.
Ох і далеко ж не святим,
Тобі дісталося сестрице.
Отож... у ноги поклонюсь,
Сестро здоров’я зичу.
Із щирим словом…озовусь,
Свою любов засвідчу!