Народилась взимку маленька хуртовинка,
Взялась її виховувати зеленая ялинка.
Як добра,щира мати за нею доглядала,
Частенько доньці любій про світ розповідала,
Який складався з лісу , галявини і річки
І стежок, що метляють, нагадуючи стрічки.
І з неба, де панують зграї птахів і зорі,
І з днів, що тягнуться поволі…
Тож вчилась хуртовинка робити добрі справи,
Стелити ковдру сніжну і колисать діброви,
Вдягати, захищати гілля дерев і крону.
І слідкувать, щоб вітер не обминав закону.
Щоб пан Мороз сердитий не поморозив віти,
А лише малював на кризі гарні квіти.
І кришталем одарював весь ліс і всі ялинки
І світ здавався казкою в той час для хуртовинки.
А якось біла хмара над лісом пролітала.
Маленькій хуртовинці вона пропонувала
Лишити дім, ялинки, цей ліс і друзів й стати
Великою нарешті, щоб небом мандрувати.
Багато говорила та біла-біла хмара
Поки малу хурделицю з собою не забрала.
Лишилася самотньою зеленая ялина.
Тепер блукає десь-то її люба дитина.