Слова,як листя з дерев злітають.
Нема ваги в них, всі такі пусті.
Під ноги падають, не знають,
Що сенс лиш в тиші, в тишині.
Забудь про все, що знав до нині.
Забудь про те,чого не знав.
Звільни свій простір по годині,
І з`явиться, чого давно не мав.
І ми ніхто над долею не власні,
Усе йде так, як хтось там написав.
Руками вічними заплетені
У ниті довгі кожна з душ.
Що наше щастя лиш ілюзії,
Ніколи ти і не зважав.
І кожен день та все,що є,
Стає лиш миттю.Живи тепер.
