ми спимо у всеясних дірках у дверях,
їмо в кутку, молимося до підлоги, –
і приймаємо приноси від павуків,
що приходять до нас з проханнями
вночі щоночі, бо на всіх вісьмох колінах.
але ж прохання! добре, я піду
туди, аж ген до низу наших сходів,
погляну. тут старі й не дуже джентельмени
обговорюють минуле: згадують втрачених леді
і непутящих синів. тут-таки, ніби згадка,
купка галасливих, непутящих,
здається, юнаків в мережаних костюмах
обговорює сучасність: пригоди в мережі
і поза нею. те, що бачу – правда.
про неї кажуть: повна,
з обох боків зав'язана.
чи ні? піду аж до низу сходів.
високі прямі катедральні шпилі –
обкурені й напахчені – вказують, аж куди.
тут кентиш-таун. тут молимося за пропащі душі –
тут в делікатній тиші з боку богів,
що, рікою курсуючи, бажають обом берегам
одного шматка добра, смачного останнього кусня
від пирога небесного.
о боже всіх часів, о господе часу!
це моє право, моє: право на всю неправду.
йду далі донизу. містер джек кролик
вивів нову – чи людську, чи свою – породу
завжди голодних святих пілігримів кохання:
безплотних, безпілотних, безверхих, безнадійних.
покажи мені тут хоч одну справді божу людину,
щоб був прокляв тебе, – й себе, і все на світі
за блюзнірство й невіру: затихнув останній спів,
і диявол заплакав: не встиг, каже, насолодитися.
добре. я – все, що піде, й що там буде зроблено.
я подав свою душу на конкурсне місце
в цьому раю занедбаному, що хоче назватися пеклом,
де нічого ніхто не має, нічого ніхто не знає,
і ніхто не назветься дурнем.
оберіть собі ліжко, не усміхайтеся криво;
дайте мені всю ненависть, – і чиніть, як належить поганам
за твором: a passion play ( part 2 ), jethro tull
ID:
767567
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 23.12.2017 00:04:04
© дата внесення змiн: 23.12.2017 00:04:04
автор: Crystal view
Вкажіть причину вашої скарги
|
