В чому суть танцю? Що має передати глядачам танцівник? Ким має бути, щоб передавати те, чого так не вистачає багатьом людям на нашій планеті? Усім нам дуже сильно бракує любові, чи не так? Тож я вбачаю призначенням мистецтва дарувати цю любов людям через красу. Краса передається через любов. Краса без любові не варта нічого. Така холодна краса породжує заздрість, конкуренцію, злобу, черствість, витісняє з душі легкість, співчуття, віру…і, звісно ж, любов. Але якщо наша творчість, мистецтво і танець, зокрема, викристалізовується із поваги до себе і до оточуючих, із безкорисливого бажання подарувати комусь щастя, радість, або пробудити давно поховані почуття, - тоді ми можемо говорити про те, що мистецтво в повній мірі реалізовує своє завдання.
Заради чого я танцюю? Ось перше питання, яке має задати собі кожен, хто хоче танцювати і дарувати своє мистецтво глядачам. Заради чого я це роблю? Заради прихильності, обожнювання, визнання, грошей? Чи усвідомлюю, що є лише провідником чогось дивовижного, прекрасного, що здатне оживити, здавалося б уже мертві душі, зачерствілі серця? Що кожного разу, як я виходжу на сцену до глядачів, що я хочу донести до них, чим хочу поділитися? Я хочу бачити на сцені порядних чесних людей. Ми думаємо, що сприймаємо лише танець, але насправді ми вбираємо в себе всю суть людини-танцівника. Тож, коли ви ділитеся з іншими своїм мистецтвом, ви маєте розуміти, яка величезна відповідальність лежить на Вас. Чим ви «нагодуєте» душі людей, які прийшли на вас подивитися? Що ви залишите після свого виступу: розчарування від неможливості танцювати так само гарно як і ви, біль, який почували самі під час довгих сповнених жорстокості і приниження репетицій, або, можливо, ви знайдете в собі сили стати добрим спершу до себе, а потім поділитеся саме цим добрим ставленням з іншими людьми. Я не вірю, що нас надихне на щось по-справжньому цінне той, хто знехтував найціннішим у своєму житті. Я впевнена, що людина, яка знущається над своїм тілом, не прислухаючись до нього, не поважаючи його не принесе своїм виступом і крихти любові у ваше серце. Мистецтво як порятунок зраненої душі. І в якої людини на нашій планеті душа не зранена?
Ви виходите на сцену заради того, щоб поділитися з людьми тим чого до болю бракує їм самим. І переш ніж ділитися ви маєте віднайти в собі сповна те, що так потребує кожен з нас – любов.
Це здається надто утопічним, романтичним, інфантильним і ще, можливо якимсь. Але ви можете поділится тільки тим, що маєте самі. Маєте любов, натхнення, доброту – все це від вас візьмуть ваші глядачі. Маєте жорсткість, заздрість, безжальну критичність,- тоді з людьми ви поділитеся саме цим, і помножите усе це в стократ.
Кожна людина несе в собі Творцем закладені скарби. Кожна людина. І якщо ви – митець, то ваше завдання своєю творчістю допомагати відшукати в собі свої скарби іншим людям. Цінність справжнього Танцівника не в кількості глядачів, які приходили на його виступи, не у величності зал, в яких ці виступи відбувалися, не в успішності присутніх людей, що спостерігали за вашим виступом, і звісно ж, не в ціні квитків проданих на ваш концерт. Справжня цінність танцівника полягає лише в одному: скількох людей він зміг надихнути на створення чогось доброго і прекрасного. Скільки душ зміг пробудити від сну. Скільком серцям повернув здатність відчувати і співпереживати. Звісно, все це відбувається через красу і майстерність рухів, постановки, але першоджерелом завжди має залишатися любов.
Коли я бачу як тренують у балетних студіях маленьких дівчат, я з прикристю думаю, як з кожним уроком їх віддаляють від самих себе. Їх натреновані врешті-решт, вимуштрувані тіла, зовсім не в ладу з їхніми душами. Закуті, наче в панцир, пропрацьовані м’язи дерев’яніють від неспроможності поєднатися з почуттями. Коли на репетиціях дитина звикає знущатися над своїм тілом ( по-суті своїм найкращим другом!), чи матиме така людина потім співчуття бодай до когось? Якщо не шкодувала навіть себе. Робити тіло гнучким, здоровим, легким- це теж мистецтво, що має базуватися на любові. Інакше це карикатура і фальшивка, але аж ніяк не мистецтво.
Ми звикли до того, що творча людина, артист має жертвувати абсолютно усім заради того, чим він займається. Проте цей шлях настільки ж утопічний, як і сподівання на те, що обрізані крила у птаха зможуть піднести його до Неба. Найбільша омана людини полягає в тому, що заради мистецтва вона має віддати усе по-справжньому цінне в житті: любов, гідність, чесність, порядність, сміливість, дружбу, вірність, віру, доброту, відкритість. Так звані успішні митці, породжують в душі лише пустку від нереалізованості власних амбіцій. Вони не надихнуть вас пошукати прекрасні дари в вас самих, вони возвеличать себе у ваших очах до рівня богів, а потім настане день, коли вони впадуть зі свого збудованого на піску «Олімпу», а у вашій душі залишиться лише жаль і розчарування.
Не думайте, що якщо ви педагог, ви маєте навчити тільки гарних досконалих рухів. Без поєднання з душею, вони не несуть нічого, але тільки спустошують. Кожного заняття, нехай кожен учень і учениця зададуть собі лише єдине питання: «Заради чого я танцюю?» І якщо відповідь полягатиме в тому, щоб любити і поважати себе і дарувати ці ж відчуття глядачам, тоді танець і набуває справжнього задуму і сенсу.
(Уривок, "Заради чого я танцюю?" (новітня методологія виховання танцівників),
Альона Хомко)
ID:
767348
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.12.2017 19:37:21
© дата внесення змiн: 22.12.2017 10:21:17
автор: Альона Хомко
Вкажіть причину вашої скарги
|