Що ж, коханий, п’ять років минуло…
Так промайнули – мов не було…
Хоч з тобою їх в чварах прожили,
А кохання кудись загуло.
Біль у серці росте, розквітає,
Сльози ллються, мов дощ, з очей.
Що ж, та прірва для нас нездоланна,
Скільки б не спа́ла холодних ночей.
Рік за роком летить, наче в казці,
Так минає-летить життя…
Я змирилась у цій поразці
Хоч і зовсі́м, зо́всім не до кінця…
Хвилі-коси голубить вітер,
А вуста цілує мороз…
Ти приніс улюблені квіти,-
і я поринаю в осінній гіпноз…
Що ж, коханий, п’ять років минуло.
Так промайнули, мов не було…
Ніч відлунням рахує кроки,
До кохання, яке не пройшло.
(Альона Хомко, 2017)
