У новорічну ніч блукаю містом,
Мені до настрою глибокі ці сніги …
Назустріч ти – незнана, невідома
Теж уповільнюєш свій темп ходи …
Для нас обох нема куди спішити,
Вже наспішились на ціле життя …
А так хотілось берегти, любити,
Не мить, не рік. Не на сезон взуття …
Ви посміхаєтесь собі … чи сміх цей над собою?
Питання просто вкрило мене снігом з головою …
Так. Мабуть, так … З людиною чужою,
Ти заговориш швидше, як … навіть із собою …
А ви? Вираз обличчя ваш, так наче щось ви загубили,
Можливо щось, що ви вдавали, що любили ..
Можливо, що вдавали і для себе,
Мали, можливо, ви на це якусь потребу …
Тепер вже ні … і йдете ось сюди … у центр міста … між гірлянди і чужі сліди …
А ви праві … я тут читаю вірші … насправді, не свої – зовсім чужі …
Так, написала саме я … Так, це уже не мої вірші …
Писала зовсім інша … неймовірно інша …
Чудова тут ялинка цього року?
Мені здається, так … Хоч я не помічав …
Ви знаєте, я вас колись тут зустрічав …
Ви спішите постійно на роботу,
Вас чоловік тут на авто за сквером завжди забирав …
Тепер вже ні … Тепер інші турботи …
А ви завжди з дитиною в саду,
Катали сніговик на санках,
Вона сміялась, ну а ви йому,
Розповідали: завтра йти до школи зранку …
Ми з вами трішки диваки …
Я вас запрошую на каву …
Дивіться, в небі падають зірки …
А наші ніби знов на своє місце стали …
Ми просиділи у кав’ярні цілу ніч,
Пробачте за надмірну фантастичність ….
Я зрозумів одну важливу річ,
Ми тут залишимось на вічність …