холодномерзлий, зловмисний, звичаєтворчий,
посухоборчий і боєготовчий, і законодавчий,
громогрозливий, грозогроміздкий,
мов дощ натомлений –
штахетний лицедій!
він видає, мов конвеєр всієї америки,
якісь не в риму равлики-похмурики
і безхребетні тремтячі рядки.
що ж це таке? читачі всі поснули,
критики всі попадали: такий бо вже став нудний!
та й чи насправді? який же він є,
коли себе, нудного, так весело вдає?
і справді: не страшенно багато забави
в поливанні землі без гарантії слави.
він каже: всі ми служимо народові й монарху.
та хто нам скаже, хто цей непохмелень,
коли він не має ні вх, ні врх, ні верху,
й ніколи не відвідує громадських сповідалень?
мов дощ нудний, нема йому спочинку –
він каже: ви! чіпляйте цукерки на ялинку.
без спочинку глузує з таких широчезних суджень
і суду, й простолюду – спритний шахрай,
чи зграбний, як викрутка.
так, він знаха, хаха, нахабний,
а вдає невдоволеного мас-олігарха,
щоб знахабніло дихати своїм гірським повітрям
і надихати нас тривким благословенням
на гнів і благородство,
й на скривджене дівоцтво. –
сам, мов злобний гібон,
повідає зі сцени естетичний закон:
і ці його, як в леніна, натхнення та гримаси
дивним чином наснажують наші критичні маси:
злопихатий, заморений. ходить своїми шляхами.
щодня він співає своєї, щоночі він грає те саме –
то ніби вокальна партія в дурня. – га? в шахи?
ні, ворушіть же мізками. ото ж ви й не вгадали,
ви, мої музи непосидючі та моногамні папахи!
але, якщо вгадаєте, не лізьте в адмірали
й не вийте гнізд на компасі,
мов перелітні свахи
за твором: only solitaire, jethro tull
