Я відпускаю…
Ти — уже минуле,
Важкий,
Непередбачуваний рік
З тавром, що смерть
До обрію прикула
Під стоголосий душ
Безвинних крик.
Облиш, іди мерщій!
Не треба більше
Жахіття
Літописних сторінок…
Хай проросте в століттях
Ера тиші,
Надпивши миру вічного
Ковток.
Не озирайся,
Несучи валізи
Байдужості,
Невігластва і зрад…
Людського духу ти
Кував залізо,
Що не дозволить
Глянути назад.
Тебе немає…
Є лише майбутнє —
Ним дихають і небо,
І земля,
В нім сила просинається
Могутня
Заквітчує життя
Нове гілля.
