Не мрій, будь ласка, про мене:
для мене ж усе скінчилось.
Як листя було ще зелене,-
життя непоправно змінилось.
В бурхливім його потоці
на дно я пішла - потонула.
Гойдають хвилі волосся,
а ти шепочеш: "Красуня..."
Немає тіла, немає,-
розтануло, наче привид;
уривки життя спиняє,
а ти все шукаєш привід
Побачитись, говорити,
триматись так певно і просто.
Та серце не оновити,
нічого воно не просить.
Так гірко дивлюсь на тебе:
чому ж ти так довго йшов?
І серджуся прикро на Небо
від того, що все ж знайшов.
Немає для тебе відмовок,
немає бід у Раю...
Очима спалюєш морок
Й так щиро говориш: "Люблю!"
(Альона Хомко, березень 2017)