тут безгоміння й тиша невгамовного мертвого моря,
де припинив існування технологічний світ.
так завжди стається, коли
пріснопам'ятне евине яблуко
повертається до свого дерева, аби його зрубати.
кровозмісні дерева роду, перегони чумацьких возів,
нерестилище для мільйонів – так називають це місце.
щось тут не так – помітили? національне прокляття!
хто не придбав бутерброда, негайно покиньте автобус.
тут ви можете бачити, як урядові лакеї-екстремали
ставлять експерименти над трупами століть та епох.
дуже скоро вони зможуть нам точно сказати,
що наші мізки промито, і ми на своєму шляху:
вже гряде бейбі-бум з вікторинами на тротуарах,
і всі ми тут точно виграємо,
а мільйони голодних – програють.
природні ресурси вичерпуються. всі припиняють старіння,
ті, що без даху над головою, риють окремі нори.
в алкоголі – не весь порятунок, немає життя без куріння,
хто живий, усміхається, дихає, і спокійно їде на море.
ми тинялися тихими землями, аж почувся подих зими.
сіра стара шиферина чекала на якогось голуба;
вітер зірвав її з даху; вона впала, і придушила
кілька десятків квітів, що вчилися квітнути пізно.
так щоразу втрачаємо частину своєї душі,
аж прокидаємося: програли? бачимо: в наших руках
лиш якісь черепки. то уламки нашого розуму.
ми сидимо, мовчимо, кропимо сніг слізьми
і доходимо правди, хто ми такі насправді.
голосно дивуємося,
коли народиться син чи дочка,
щоб з ними поділити чітке та ясне дитинство.
для цієї землі ми так само діти –
лиш погляньте на неї: самотня, стара, забута
за твором: wond'ring again, jethro tull
