Істинне призначення людини - жити, а не існувати.
Джек Лондон
Я так хотів, щоб то було видіння,
Чи хоч би сон, що розум стереже.
Але для когось ми лише створіння,
Нема де дітися, живемо та й лише...
* * *
Спинився час, не чути подиху повітря,
Неначе в пустище відправилось життя.
Залишило останнє сонячне проміння,
Поринуло у вирій забуття.
Завмерло все, потрапили в безлюддя,
У край закинутих надій.
Залишилось на згадку лиш відлуння,
Відлуння від минулих мрій.
Забули ми слова пророчі,
Незнаний став нам білий світ.
Немовби в темряві згасають очі,
Лишивши за собою цвіт.
Лиш чути сльози й біль на серці,
У спогадах далеких днів.
Спинився час, як бій у герці,
У думах нездійснених снів...
А може це лише видіння?
Чи сон, що розум стереже?
Тоді народу лиш одне воління,
Потрібно нам прокинутися вже.