Невідворотність постукала в двері:
Не відчинити не можна ніяк.
І хоч на серці від всього вже втома,
Та пошукаю і тут добрий знак.
Зухвалим окриком в думці майнуло:
Хіба такого хотіла буття?!
Так, мимохіть, я собі розв'язала
мотузки з рук і кайдани - з життя.
На самоті, як вигнанка й примара,
Пережила своє горе сама.
І вже тепер (власним досвідом) знаю,
що кращим другом була собі я.
P.S. Ми називаєм сім'єю, друзями
часом не тих, хто такими є.
Жбурляти кпини, втрачати ілюзії,-
найкращий засіб шукати себе.
(Альона Хомко, 2016)
