Озвалась осінь журавлиним зойком,
Укотре розірвавши білий світ,
Земля впилась дощами, яблук соком,
Що розгубило дерево в траві.
Тримаючи вітри в своїх кишенях,
Крізь марево проб’ється таки день,
Наллє роси він у долини-жмені,
Аж поки сонце згодом їх знайде.
Не акварелі осінь розливає –
Красу свою у лісі і в дворі,
А коли роси ранки умивають,
Те диво є найкраще із творінь.
У осені всього завжди доволі:
Тепла й печалі, й музики дощів,
І свіжої ріллі в далекім полі,
І золотих на дереві плащів.
Пора осіння щедра і багата
Невтомно стеле з листя килими,
А чи почне на струнах сонця грати,
Щоб тих розвеселити, хто втомивсь.
7.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).