Тихим поступом йду до Господа:
- Здрастуй. Що забула ти тут?
- Я прийшла попрохати простору.
- Простору...Ні. Про це забудь.
- Я прийшла кричати розгнівано!
Хочу, щоб серце звільнив тягар!
- Мені не цікаве твоє обурення.
Маєш терпіти. Я так сказав.
- Що ж робити мені, де дітися?!
Це неможливо вмістити в собі!
- Ти помиляєшся. Ти помилилася.
Сотні разів говорив тобі.
- Як зрозуміти Тебе? Казав мені?!
Думала я, що правда - моя!
- З самого малечку ти оступилася.
Ну, а тепер - пожинай сама.
- Як я втомилася. Як же втомилася!
- Я утомився від тебе теж.
- Ти утомився, а я помилилася...
Моє обурення збавлене меж!
(Альона Хомко, 2015)
