«Гнів»
В очах сумних прожилки болю
Чи проросте в них злість і гнів?
Клянемо все, як власну долю
Не розбереш то плач, чи спів?
В очах холодних гасне подив
Байдужий світ – це мертвий світ
Агонії осінній подих…
Накриє бруд пухнастий сніг…
І запанує біла тиша?
І ані злиднів, ні калік?
Останній подих? – Буря свище,
Несамовитий вп’явся крик!
Чом кожний день як кара божа?
В митарствах марили: тепла
Та нагородою рогожа
А замість свят гризе журба
З очей стражденних сходять сльози
Приходить злість, зростає гнів
Страшне буття, а не погрози
Гучніше скиглень чути спів
Чим вабить смертних досконалість?
Віддаємо за неї все святе
А нас очікує зухвалість
Або ж байдуже і пусте
До волі шлях життями кращих
Завжди був встелений, завжди
Не бути нам в хлівах і хащах!
Бо в серці волю зберегли
В очах сухих не має болі
Проснулась лють, палає гнів!
І небо чорне сипле солі
І сміх гримить на жах щурів 071117
