Солодкою отрутою кохання
Мій келих був налитий до країв -
Слова і поцілунки, мить зізнання -
Я пив із того келиха і пив…
Мав бути вже отруєним...
чи мертвим -
В тумані, у канаві щоб сконав…
Бо у кохання має бути жертва,
Але сам Бог від того захищав -
Давав мені стійку протиотруту,
А мозок усі чари гамував
І переводив її дію у спокуту -
Кривавим мокротинням відблював…
Що не вбиває — робить нас сильнішим...
Привид кохання,
або ж, його тінь…
Але це так, мабуть, себе ми тішим,
Вдивляючись у неба височінь -
Побачити, торкнутися, почути...
Всі зорі відбиваються в очах -
Яка ж вона гірка… протиотрута...
Який солоний присмак на губах!
