Сьогодні в чаті Іванюк Ірина повідомила, що після важкої хвороби помер Віталій Стецула. І було йому 23роки від роду... Напевне Ірина повідомить нам якісь більші подробиці з життя та хвороби Віталія. Його творча сторінка:
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=24977
З його творчості, я прочитав один тільки вірш. Але яким він виявився пророчим...
Я тоді написав - "Проникливо". Тепер добавляю - "І страшно". Я був останім на чий коментар цього вірша він відповів.
Я – це дощ, що шукає земної домівки,
Мені спокій набрид атмосферних садів,
Тепер хочу упасти на груди бруківки
І в підземного серця вслухатися спів.
Прагну втрапить у рідного поля долоні,
І зросити дітей, мо’ якраз підростуть,
І зірвати з дерев кілька вишень червоних,
Хай притлумить їх смак цю гірку каламуть.
Та найбільше багнеться навшпиньках
По карнизу пройтись до забутих вікон
І дивитись прості та домашні картинки,
Замість квітів лишивши коханій озон
Але я - тільки дощ, я - міжсвітній бурлака,
Я колись був живим, та війни круговерть,
Відняла мою суть, коли вітер заплакав,
І вода прийняла новознайдену смерть
За межею крові я бездонно-прозорий,
Хоча спогад цей мій десь тріпоче іще,
Мила, глянь своїм люблячим зором,
Може, ти за дощем і побачиш мене.
23.06.2015
ID: 611370
Рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 05.10.2015 11:32:38
© дата внесення змiн: 05.10.2015 12:55:43
автор: Віталій Стецула
КОМЕНТАРІ
Ніка Той, 26.12.2016 - 16:21
дуже гарно
Єлена Дорофієвська, 14.11.2015 - 16:05
Натхненно
Іванюк Ірина, 31.10.2015 - 12:46
Дуже гарний вірш !
Ілея, 06.10.2015 - 15:56
Красиво...щемно...
ptaha, 05.10.2015 - 20:41
вдалий образ дощу, оригінальний останні рядки проймають наскрізь...
Той,що воює з вітряками, 05.10.2015 - 16:48
Д З В О Н А Р, 05.10.2015 - 16:03
Проникливо!
Віталій Стецула відповів на коментар Д З В О Н А Р, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі
І зверніть увагу на дату - 5.10. 2015 р. Два роки...
Тепер я прочитав всі його вірші, які пронизані болем і безповоротністтю...
Але яка сила духу!.. Могутня людина!!!
І задумався я над його життям, його творчістю та творчістю багатох поетів нашого сайту... І родився такий вірш:
І ідуть від нас такі молоді,
Їм би бігти, творити та жити...
Ідуть, ніби по стоячій воді
І нічого не можна зробити...
Це, ніби страшний небесний фатум, -
Юні падають просто на взлеті,..
А в голові безконечність від дум, -
Їх життя ніби плівка в касеті...
Часто читаю життєві вірші.
Думаю, що ж ви пишите в риму?..
Де в поета крик живої душі?
Чи творчість ваша створена з диму...
З простого диму примарних висот,
Де немає звичайного щастя,
Та безконечних житевих турбот,
За які в небесах нам воздасця...
Ох, ви, наївні великі творці -
У житті не буває щось вічне...
Сьогодні "великі" - завтра мерці
І думи ваші вже потайбічні...
Вчора поетеса Кар-Те написала коментар на смерть другого поета М. Верещаки:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717785
А я сьогодні їй відповів, а потім побачив повідомлення про Віталія... І якось все це вийшло само собою і підсвідомість зобовязала написати цей текст.
Всі поети сайту, згадаймо добрим словом життя та творчість Віталія Стецули.
Хай земля буде йому пухом, а Душа упокоїться в Царстві Небеснім!!!
Згадайте про нього всі його друзі та товариші по перу та життю, бо зараз йому дуже потрібне ваше добре Слово.
Прийми Господи Душу його в Царство Своє!
_____________________________________________________________________
======================================================
А тепер ось і Ірина Іванюк 6.01. 2018р. описала нам непростий життєвий шлях Віталія та його такий житедайний потяг до високого мистецтва... І як шкода, що так рано закінчився його земний політ і він його закінчив уже в небесах.
Текст Ірини Іванюк:
Ви - світло світові (історія життя Віталія Стецули)
Ви - світло світові...
Мф.5:14-15
Напередодні світлого дня Різдва Христового, вважаю своїм обов"язком, а також щирою сердечною потребою, розповісти коротку історію життя простого та водночас надзвичайного хлопця з Дрогобича - Віталія Стецули.
Вперше з його віршами познайомилась років зо два тому, на сайті Клубу поезії. Сказати, що була здивована чи вражена прочитаним, занадто мало, щоб передати те, що тоді відчула...
Глибокі, сильні о́брази... Влучність і краса слова... Сплетінння реального та містично-інтуїтивного, того, що не побачиш на поверхні, а можна відчути тільки душею. За цим авторським арсеналом виразно відчувався його тонкий душевний світ, вразливий та сильний водночас. А ще - приголомшливі своєю потужністю знання, якими володів.
Подумала тоді: "Якщо в двадцять можливо ТАК писати, то років за десять...
п"ятнадцять... двадцять, озброївшись життєвим досвідом, цей поет досягне такого масштабу, який осягають тільки насправді обрані".
Другого жовтня випадково натрапила на інформацію в Фейсбук... Там йшлося про смерть Віталія Стецули, про що повідомляв дрогобичан старший брат поета.
Перечитувала вдруге... Втретє... А тоді відкрила сторінку Віталія на цьому сайті, щоб співставити і перевірити дані... Ніяк не вкладалось в голові, що мова саме про "того" Віталія, про Віталія Стецулу, якого знала за його віршами.
Віталій ніколи не оприлюднював свої фото, ніколи не ділився тим, як і чим живе. Тому смерть хлопця стала справжнім потрясінням для його друзів і шанувальників з Клубу поезії. Та, напевно, це лише один з доказів тієї величезної сили духу, шляхетності та мужності хлопця, який жодного разу нікому не обмовився про тяжку хворобу, якою страждав вже з перших років дитинства.
Віталій хворів на тяжку недугу, внаслідок якої атрофувальсь м"язи. Вже в дитинстві йому було складно ходити,- м"язи не виконували своїх функцій, він втрачав контроль над тілом, часто падав...Було, навіть, важко і боляче ковтати. З часом хвороба прогресувала, викликаючи патологічну втрату ваги.
Та фізичні страждання не зробили з хлопця затворника, не зіштовхнули в прірву відчаю та зневіри, не змусили опустити рук...
В початкових класах Віталій відвідував Дрогобицьку загальноосвітню школу імені Івана Франка. І хоч було неймовірно важко, та він мужньо долав хворобу, усім своїм дитячим серцем тягнувся до однолітків та вчителів. Зносити всі прикрощі кволого тіла допомагав старший брат, який теж тут навчався. Вчителі пригадують, як той часто допомагав Віталію підніматися сходами на верхні поверхи навчального закладу.
Та час, коли хлопчина більше не зміг переступити поріг школи та рідного класу, був невідворотній. Від тоді його розрадою стали візити вчителів додому, які приносили не тільки знання, а й відчуття повноти життя. Траплялись випадки, коли хтось з вчителів занедужував і не міг прийти (часто з причини безпеки самого хлопця, організм якого був особливо вразливим). В такі дні Віталій почувався вкрай нещасливим, наче недоотримував чогось життєво необхідного.
Завершив шкільне навчання майбутній поет з відзнакою. Вже тепер моя донька, яка теж навчалась у цій школі, пригадала випускника, який отримував нагороду, виїжджаючи за нею, в інвалідному візку.
По тому, жага до знань, мета знайти своє місце у цьому світі, любов до життя та до людей, додавали ослабленому хворобою хлопцеві сили далі і далі прямувати вперед.
Новим досягненням стала юридична освіта, яку Віталій здобув дистанційно в Сумському університеті.
І було ще щось особливе... Особливі ліки від болю і відчаю. Те, що робило життя гармонійним, світлим, оптимістичним... Це була поезія. Вірші, які писалися душею, вірою і любов"ю. Любов"ю до життя, до Всесвіту, до людей, до Творця.
Тепер розумію, чому життя Віталія Стецули мусило бути коротким спалахом. Він прийшов у цей світ як місіонер... З метою донести, до кожного з нас, промінчик світла, яким був. Стати прикладом того, яким має бути життя, до котрого ми покликані.
Як часто ми марнуємо час?
Як часто неналежно докладаємо зусиль, щоб вдосконалювати свій інтелект, розвивати фізичні можливості, збагачувати свою духовність?
Як часто нарікаємо на звичайні життєві турботи, відмовляємось долати елементарні життєві труднощі, бажаючи, щоб наше існування було виключно безтурботним, легким і приємним?
Як часто впадаємо у відчай, зневірюємось у власних можливостях, і це при тому, що обдаровані усім необхідним для повноцінного життя?
Як часто забуваємо про інших людей, про їхню потребу в підтримці, в дружньому, теплому слові?
Мусимо ще цього вчитись... Щодня, щомиті, безперервно! Віталій, сам потребуючи підтримки, ніколи нікому не скаржився, не нарікав... Навпаки! Дарував віру і оптимізм, розраду та підтримку. Одними з останніх його слів були слова, сказані в розмові з поетом Клубу: "Коли вже нема надії,- залишається тільки Любов..."
2017 року, весною, не стало матері Віталія, яка присвятила своє життя хворому синові, була його опорою. І хоча у хлопця залишалася прекрасна родина, яка піклувалася про недужого, очевидно, втрата найближчої людини підірвала життєві сили юнака.
Життя Віталія Стецули є прикладом людської гідності і мужності, прикладом безперервної боротьби і перемоги людського духу над нездоланними обставинами.
Його житття - наче нагадування кожному з нас: де б ми не були, якою б справою не займались, наше призначення - бути "світлом світу".
" Ви - світло світові. Не може укритися місто, яке стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на свічнику, і світить всім у домі".
Мф. 5:14-15
"Ви - рід обраний,... люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви в чудове Своє світло".
1 Пет., 2:9
Хоч в краях кочівного ми листя
З нами в танці невидний вогонь,
Ми - галузочки легкозаймисті,
Освітити б світи до основ.
Заплітаються пальці в закляття,
Кожен дотик - легенький розряд,
Близькість тіла у літньому платті,
Тільки жінка завершить обряд.
Гасне світло. Спалахують зорі.
Небо гладить розливи трави.
Ліс - зелений прародич соборів.
В його казку вчаровані ми.
На цьому острівці у міжсвітті
Один в одному бачимо те,
Що ми - дві сторони того ж міту,
Будівничі зіркових систем.
Ми - єдиного тексту фрагменти
І окремо даремно читать,
Це про нас найдавніші легенди,
Чари в пам`ять вдихають життя.
Тож танцюймо, зростає наш замок
Від підвалин і стін аж до веж,
Це вогонь ми творіння згадали,
Пентаграми веселих пожеж.
Ось небесний нахилиться келих,
Перехлине над вінця могуть,
Коли ми повернемось на землю,
Ми - вогонь, ми - вогонь, не забудь
автор: Віталій Стецула
_______________________
Я не плачу, в них інший дім
Я не плачу, в них інший дім -
Королівство в невидимих обріях,
Бачать нас тут відсутні чи ні
З того Всесвіту боку зворотнього?
На орбітах нічних самоти
Голоси їхні чуються близькими,
Це повтори трансляцій тих,
Що на серця звороті записані.
Та душа не здається, ні,
Тунелюючи простір зондами,
Відчуває ще вплив тяжінь,
Що уже за подій горизонтом.
Якщо схожі люди на Господа
Якщо Він розмовляє знаками,
То, можливо, й травневими бростями
Мертві кажуть до нас: "Годі плакати"
З білих шумів інакшого космосу,
З-під сузір`їв, яких ми не знаємо,
Дістаються до нас відголоски
В полудневу дрімоту розаріїв.
автор: Віталій Стецула
__________________________
Особистість людська - дуже точна й тендітна робота,
У ній кожна деталь має свою причину і сенс,
Круговерть коліщат реагує на зовнішній дотик,
І так легко пошкодить довіри тонесенький ген.
Коли хочеш любить, бережи і чужу ідентичність,
Не втручайся у те, що не можеш сповна зрозуміть,
Бо різке та надмірне наближення може і знищить
Оболонку душі та весь збурити вміст.
Коли хочеш давать, подаруй необмежену волю,
Не вертають в полон, але тільки у щедрості сад,
І відплатять тобі найщирішим визнанням любові,
Дасть торкнутись себе лиш незлякана путом краса.
Не чекай від людей те, що прагнеш для себе самого,
Бо у кожного є своє бачення, вибір та ціль,
Але будь тим вікном, що так вірно чекає з дороги,
Коли навіть веде за собою твій гість заметіль.
Бо любові байдуже до того, що вас розділяє,
Хто лиш рівно іде, хто звернув у неправильний бік,
Вона просто вкриває плащем із невидного сяйва,
Залишаючи кожного вірним самому собі.
автор: Віталій Стецула
___________________________________
ID: 769857
Рубрика: Вірші, Присвячення
дата надходження: 05.01.2018 23:35:23
© дата внесення змiн: 06.01.2018 09:44:11
автор: Іванюк Ірина
________________________________________________________
============================================
-------------------------------------------------------------------------------
Дуже жалко, що не встановлена точна дата смерті Віталія. Вона десь між 5-7 жовтня 2017р. А на сторінці "Вони залишаються з нами" ця дата помічена - 11.10.2017р. І Ірина Іванюк не внесла ясності в цей момент біографії В. Стецули. Але дуже радує, що на його творчість звернули увагу люди з великою душею, а саме -
вчитель англійської мови Дрогобицької загальноосвітньої школи ім.І. Франка, Ніколаюк Галина Василівна, яка зібрала інформацію про життя Віталія.
І зараз з'явилась збірка його поезій:
https://drive.google.com/file/d/1BQjjt9vrD_8y8y61bwoMqlYe6_isDXRX/view
Значить пам'ять про нього збережеться, не тільки на сторінках сайту, але і в творчості народу України.
Дуже радує, що ця збірочка вийшла так швидко, фактично - 100 днів після його смерті. Дуже нам, на сайті, не буде доставати його філософських та душевних віршів. Але він буде завжди з нами.
Хай його творчість і пам'ять про нього збережуться в наших серцях!
Господи, сотвори Йому Радість в Царстві Твоєму!
ID:
754562
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 09.10.2017 21:18:26
© дата внесення змiн: 12.01.2018 21:02:34
автор: Д З В О Н А Р
Вкажіть причину вашої скарги
|
недописав, недолюбив, недогорів, а ми недоцінували його за життя добрим словом і коментарем... 
