Закидані в ніч простирадла,
Вночі я німа і проста
Нецілована і ослабла
Вночі я вголос німа.
Я не дивлюсь на місяць і зорі
Я рахую потухлі окурки,
І попіл так густо у крові,
Я цілую на стінах зарубки
Про власних кохань обрубки,
Про ночі, ледь пережиті з-за болю.
Прохати б кисневої трубки,
Топтати тепло батарей з перепою
І ніжно, щоб аж до крові
Гризти пожовклі обої.
Повірити б – з часом все пройде,
Гнобити б той час, як у школі
Гнобили когось із нас.
Згорнулась у простирадлах,
Ліктями до підвіконня
Натерла мозолі.
Зупинила серце і на баррикадах
Мізків, божеволію
Так швидко поволі.
Зникли вже зорі,
У венах лиш попіл – старію,
Мені б голубої крові,
Свідомості б трішечки менше.
Вструмити б у серце мости
І вірити у чуже горе,
Всі б шкодували мене,
Зтерли б мене з листів,
Малювали б своєю кровью.
А я б мрійливо сльозами
Давала їм привід для болю.
Я б ваші сценарні,
Я б ваші огидні,
Ніколи не зняті,
Ніким не прожиті,
Зі страху забуті,
Ночами життя проживала.