Осінь – не лише дощі й морози,
Це краса, яку ще пошукать,
Це пора, де віршів більш, ніж прози,
Ця пора – володарка багать.
Ще не стогнуть снігом вітровії,
Сумом дощ у відра не бринить,
Гладить сонце айстрам довгі вії,
А між ними – срібно-біла нить,
Бабиного лiта павутинням
Вишила мережку i в саду.
Білий вельон теж повис на тині…
Де красу таку я ще знайду?
4.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже яскраво звучить. Дiйсно, таку красу, таке багатство природних барв, якi властивi осенi, бiльше нiде не вiдшукаеш, навiть за великого бажання.
Тiльки от у вас у 9 рядку - якось набагато частiше вживають слово "павутиння", нiж "павутина", та воно i римованiше тут звучати буде. А тут навiть можна у орудному вiдмiнку його вжити, ну, маючи на увазi, що осiнь вишила мережку павутинням:
Бабиного лiта павутинням
Вишила мережку i в саду.